Гуляти нічним Києвом під пісні The Neighbourhood.
Кінець червня, тепле літнє повітря, середина ночі, але місто не спить. Дуже важлива деталь мого аутфіту — супер маленька сумочка, де лише ключі, телефон і скомкані 200 гривень під чохлом «щоб лишати чайові». Сьогодні паспорт, зарядка, павербанк, готівка на випадок «як щось станеться» — це мій базовий набір для виходу з дому.
Я, моя маленька сумочка і компанія близьких друзів, з якими тоді бачились майже щодня. Ми йшли по центру Києва пішки, не тому що шкода грошей на таксі, а тому що ця прогулянка була важливим ритуалом. В якийсь момент я відчула втому і ми всі разом просто лягли посеред тротуару відпочити, подивитись на зорі, послухати місто. Київ, який ніколи «не закривається», міняє сезони, переводить годинники, росте, живе і тебе запрошує «жити зараз». Мій друг сказав: «Якщо втомилась, то давай викличем таксі і додому». Звичайно я відмовилась, адже як це гуляти нічним Києвом, і не дочекатись світанку десь на набережній.
Ця літня прогулянка до сих пір гуде в мені, коли «треба встигнути повернутись до комендантської», «ні, сьогодні не вийде зустрітись, бо хочу встигнути на лівий берег», «повітряна тривога - треба вибиратись із центру».
«Жити зараз» замінив страх. А нічні прогулянки містом закарбувались назавжди, як мої персональні кліпи під пісні The Neighbourhood.