6 лютого 2021 року

‍

– Ти знаєш, не хочу весілля. Хочу посидіти з батьками, щоб тільки ми.

– Я теж.

– І поїдемо кудись, тільки ти і я.

Ти приїхав із мамою за день до розписки, наступного ранку за годину до початку ми побігли у стоковий магазин купляти тобі нові мешти. Ти був у костюмі, у якому колись був на декількох весіллях знайомих, а я у лавандовій сукні української фірми Vovk та у старих чобіточках, які дуже рідко вдягала і які не дуже пасували під сукню. Нам було байдуже, ми були захоплені, ми раділи, що нарешті цей день настав. Замість кафе чи ресторану – кухня в нашому будинку, замість весільного торта – шашлик і люля-кебаб, який ви з татом готували на мансарді. Замість найманого фотографа показала татові, які кнопки натискати на своєму фотоапараті, і це вийшли найкращі фото, бо ми на них такі щасливі, як діти.

– Хочу фото на вулиці, в снігу. Пішли?

– Пішли.

Ми весь день з широкими усмішками дивилися на пальці рук з обручками:

– Що ми наробили?

– І не кажи. Буде цікаво.

‍

‍З книжки Анастасії Кілар «Майорчак Микола. «Бог, Україна, Сім’я»